20.02.2026 «Толерантне спілкування».
У закладі дошкільної освіти №22 (ясла - садку) відбувся тренінг для педагогів на тему: «Толерантне спілкування».
Мета тренінгу: показати значимість толерантності під час взаємодії з іншими, закріпити знання учасників про компоненти толерантності, вчити розуміти і поважати один одного, удосконалювати вміння толерантного спілкування з дітьми та батьками.
Директор закладу надала присутнім інформаційне повідомлення «Що таке толерантність?»
Зосередила увагу учасників на основних аспектах толерантності. Зазначила про те, що інтерес до толерантності як однієї зі сторін людської психіки й соціального життя з'явився порівняно недавно. Термін «толерантність» виник у минулому тисячолітті. Сучасне поняття толерантності багато в чому пов'язане з діяльністю філософів XVI—XVII сторіч, які повстали проти «терпіння нетерпимості» і жорстких релігійних зіткнень. Послідовним критиком фанатизму й захисником толерантності був Вольтер. Англійський філософ Джон Локк вперше поставив питання про необхідність виховання толерантності в «Нарисах у терпимості 1667 року» й у «Листах про терпимість» 1685 року.
Найважливішим результатом роздумів філософів того часу було визнання толерантності загальною цінністю й компонентом миру й розуміння між релігіями, народами й різними соціальними групами. Відмітила про складність розуміння поняття «толерантність», яке полягає в його різному значенні в різних мовах. Воно залежить від історичного досвіду народів.
Вихователь – методист провела вправу «Толерантність» з метою розширити знання та уявлення учасників про толерантну поведінку.Здатність поводитися толерантно може стати особистісною рисою, а відтак — забезпечити успіх у спілкуванні. Толерантні люди більше знають про свої недоліки. Вони критично ставляться до себе і не звинувачують у своїх бідах інших. Вони не перекладають відповідальність на інших. Толерантна людина не розфарбовує світ двома кольорами — чорним і білим. Вона не акцентує увагу на розбіжностях між «своїми» та «чужими», а тому готова вислухати і зрозуміти думки інших.Почуття гумору і здатність посміятися над своїм слабким місцем — особлива риса толерантної людини. У здатної до цього людини менша потреба домінувати та зверхньо ставитися до інших.
Вихователі долучилися до виконання вправи «Згода, незгода, оцінка». Під час якої склали перелік слів і фраз, за допомогою яких вони висловлюють згоду чи незгоду з дитиною чи батьками.Після обговорення на плакаті записали ті фрази, які можна використовувати під час толерантного спілкування.
Безбар'єрна мова: комунікація, що починається з поваги до людини
Безбар’єрна мова — це мова, яка ґрунтується на принципі поваги до гідності кожної людини і у якій відсутні слова, фрази або вирази, що демонструють упереджене, стереотипне, дискримінаційне ставлення до будь-яких людей чи груп.Це не просто список «заборонених» слів і не «політкоректність». Це комунікаційна філософія, що ставить людину завжди у фокус, визнаючи її індивідуальність. Вона допомагає уникнути стереотипів, які часто обмежують можливості та самооцінку.В основі безбар’єрної мови лежать такі ключові принципи:Людиноцентричність (People-First Language): на перше місце ставиться людина, а не її ознака («людина з інвалідністю», а не «інвалід»). Нейтральність та коректність: Використання термінів відповідно до норм етики та офіційних документів («людина з порушенням зору», а не «сліпий»).Відмова від патерналізму: уникання слів, що можуть викликати жалість чи підкреслювати безпорадність («користується кріслом колісним», а не «прикутий до візка», «має захворювання», а не «страждає від хвороби»).Уникнення узагальнень: не приписувати людині ознаки всієї групи, не використовувати діагноз як характеристику особистості.
Безбар’єрна мова необхідна для всіх — від журналістів та педагогів до лікарів та державних службовців. Вона допомагає нам бути кращими колегами, партнерами та просто людьми.Термін «безбар’єрна мова» описано в Державному стандарті української мови «Термінологія безбар’єрності», над яким триває робота.Цю публікацію створено за підтримки проєкту Ради Європи «Посилення соціального виміру в Україні», що має на меті досягти того, щоб широкі верстви населення та люди з уразливих груп, включаючи постраждале від війни населення в Україні, отримували адресний соціальний захист та підтримку.